...Все стоит на Руси До макушек в снегу, — Полз, катился, чтоб не провалиться: Сохрани и спаси, Дай веселья в пургу, Дай не лечь, не уснуть, не забыться! В. Высоцкий
Січень добігає кінця. Коли крізь замерзле скло термометра намагаєшся роздивитися ртутний стовпчик, здається, що замість градусів морозу він показує число місяця. Природа ніби надолужує втрачене за першу половину зими.
Вже кілька днів поспіль обов’язковим атрибутом будь-якого випуску новин є повідомлення про забрані морозом життя. У містах створюють пункти обігріву, та стихія невблаганна — кількість жертв продовжує рости. Влада виправдовується, каже що не всесильна, і має рацію. Чи не єдиною організацією Білої Церкви, котра долучилася до порятунку замерзаючих, став міський осередок Товариства Червоного Хреста України.
З наближенням полудня все більше безпритульних збираються біля дверей будинку на Турчанінова 1А. Для них це не просто вхід у штаб червонохрестівців, а й символ надії, спасіння та життя. Одним словом — брама, що веде в завтрашній день. Більшість оцих людей були статечними членами суспільства, проте сьогодні вони ніхто: у них немає ні роботи, ні сімей, ні домівок. Власні низхідні шляхи кожного з них привели всіх у одне місце. Сьогодні ці змучені бідаки непотрібні нікому.
Незважаючи на небачений цьогоріч мороз надворі, в приміщенні за згаданою адресою спекота. Можна було б написати, що тут все зігріли гарячі серця медсестер і волонтерів, але в даному випадку — не лише вони. Ряди тарілок з гарячим пельменями та склянок зі свіже завареним чаєм з’являються на очах. Персонал заледве встигає засипати в каструлю чергову порцію напівфабрикатів, розпаковувати новий ящик одноразового посуду, натискати кнопку електрочайника — як би прозаїчно це не звучало. Робота кипить, у буквальному сенсі.
Нарешті двері відчиняються. Месія з червоним хрестом на грудях видає один за одним обіди та бажає смачного. У цей момент відбувається диво: півтора десятки завжди похмурих і брутальних безхатченків раптом посміхаються й перетворюються на нормальних людей, хай не зовсім охайних. На якусь мить вони забувають про всі свої негаразди та краще за нас розуміють, що таке щастя...
Хоча зігрівають червонохресті не лише тих, хто спіткнувся об власну долю. Скажімо, до пункту обігріву на міському центральному пляжі навідується досить різношерстий контингент: рибалкам і відпочиваючим тут теж завжди раді. Даний заклад — плід спільної праці МНС з Червоним Хрестом — крім теплого прийому цілодобово готовий надати візитерам ще й послуги фахівців із медичної та психологічної допомоги. Тож одягайтеся за погодою, не затримуйтеся на морозі та насолоджуйтеся зимою, щоб у подібних пунктах вас пригощали чаєм, а не рятували напіввідмерзлі кінцівки.
...Все стоит на Руси
